ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІТОПРЕПАРАТУ ГЕПАКЛІН І СИЛІМАРИНУ у хворих з метаболічним синдромом і неалкогольною жировою хворобою печінки

Кінець минулого і початок теперішнього століття характеризуються лавиноподібним наростанням кількості людей з надлишковою масою тіла і ожирінням. Так, за останніх 35 років у світі кількість хворих з ожирінням подвоїлася і досягла 11 % серед чоловіків і 15 % серед жінок. Причому ожиріння стало проблемою не лише в розвинених але і таких країнах, що розвиваються (Arroyo-johnson C., Mincey K.d., 2016).

У 2014 році в світі налічувалося  близько 1,9 мільярдів людей з надлишковою масою тіла, а в 650 мільйонів знаходили  ожиріння. Наша країна не є виключенням.

Так, за даними  ВІЗ, у 2016 році в 61,5 % дорослих жителів України індекс маси тіла (ІМТ) перевищував  25. У даний час ВІЗ характеризує ожиріння як найбільш важливу причину розвитку хронічних захворювань, що випередила проблему недоїдання (WHO, 2016). Це пояснюється тим, що надлишкова маса тіла і ожиріння призводять до зростання серцево-судинної, ендокринної і онкологічної патології (Yumuk V. еtal., 2015). Відомо, що найбільш метаболічно активним є вісцелярний жир. Тому абдомінальне ожиріння закономірно супроводиться цілим рядом змін ліпідного, вуглеводного і інших видів обміну речовин, підвищуючи ризик розвитку багатьох захворювань.

Добре відомі діагностичні критерії метаболічного синдрому (МС), що включають збільшення об’єму талії (> 80 см у жінок і > 84 см у чоловіків європеоїдної раси), а також не менше 2 додаткових критеріїв: підвищення АТ> 130/85 мм рт.ст.; підвищення рівня тригліцерідів (ТГ) > 1,7 ммоль/л; підвищення глюкози плазми крові натщесерце > 5,6 ммоль/л; і зниження ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ) < 1 ммоль/л у чоловіків і < 1,3 ммоль/л у жінок або прийом гіпотензивних, цукрознижуючих, гіполіпідемічних препаратів (Alberti K.g. еtal., 2009; Goldenberg R. etal., 2013). Окрім вже перерахованих захворювань, МС часто супроводжується розвитком остеоартрозу, псоріазу, сечокам’яної хвороби і такої гастроентерологічної патології, як неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) і дискінезія жовчовивідних шляхів (Halmos T., Suba I., 2017).

У даний час НАЖХП вийшла на перше місце серед причин ураження печінки в розвинених країнах і, за прогнозами, в найближче десятиліття стане найчастішою причиною смерті від захворювань печінки (Younossi Z. еt al., 2018).

Відомо, що у більшості пацієнтів з НАЖХП виявляється стеатоз печінки – накопичення жиру більш ніж в 5 % гепатоцитів без ознак запалення, проте в частини хворих приєднується запалення – розвивається стеатогепатит. Результатом такого процесу буде фіброз, цироз печінки, а у деяких хворих – розвиток гепатоцелюлярної карциноми.

Золотим стандартом діагностики НАЖХП є біопсія печінки з морфологічним дослідженням. Проте удосконалення ультразвукової діагностики дозволяє досить інформативно і, головне, неінвазивно підтвердити наявність стеатозу печінки (Pappachan J.m. еt al., 2017). Серед функціональних захворювань шлунково-кишкового тракту, мабуть, самою маловідомою для практичних лікарів є функціональна патологія жовчного міхура (ФПЖМ).

У нашій країні це захворювання краще відоме під назвою «дискінезія жовчовивідних шляхів» (ДЖВШ).

У даний час ФПЖМ має чіткі діагностичні критерії, підтверджені в черговому IV Римському консенсусі по функціональній патології шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Проте там  вказується досить слабка доказова база методів діагностики і лікування цієї патології (Cotton P.b. еt al., 2016).

До діагностичних критеріїв ФПЖМ відноситься наявність біліарних болів у пацієнтів із збереженим жовчним міхуром (ЖМ) при виключенні жовчокам’яної хвороби. У більшості цих пацієнтів виявляється зниження скороченості  ЖМ.

У той же час у частини  хворих з ФПЖМ скоротлива функція жовчного міхура виявилася підвищеною або нормальною (Pihl K.d. еt al., 2018). Дійсна поширеність ДЖВШ невідома, хоча передбачається, що у дорослих близько 20% всіх холецистектомій проводиться в зв’язку саме з цією патологією (Bielefeldt K. еt al., 2014).

Слід зазначити, що питання лікування НАЖХП і ФПЖМ у даний час недостатньо розроблені (Cotton P.b. еt al., 2016; Pappachan J.m. еt al., 2017).

У Північній Америці хворим з ФПЖМ прийнято проводити холецистектомію, хоча її ефективність виявилася набагато нижчою, ніж при жовчнокам’яній хворобі (Goussous N. еt al., 2014). При НАЖХП в першу чергу лікується основна патологія (діабет, ожиріння). В той же час лише модифікація способу життя (дієта і фізнавантаження), а також Токоферол і піоглітазон довели ефективність і включені в рекомендації по лікуванню цієї патології.

читати далi...